 Актуально Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Заліщики (Тернопільська область), після нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, деякий час перебував польський уряд. А вже після вступу у війну Радянського Союзу, цей уряд через Румунію евакуюється в Англію, й до 1945 року вважався легітимним урядом Польщі...
Курс валюти:
Погода в Україні:
|
 |
Дід Шовкун
Україна - це Я! 25582 перегляди
Опубліковано - 18.09.2012 | Всі публікації | Версія для друку
Ви колись бували вночі на Хортиці? Там, де зібрані в одному місці скіфські й половецькі баби, кам’яні жорна... А над вами – зависли молодий Місяць і старий Чумацький шлях… і ви один посеред курганів і Духу Степу… присіли на старезне каміння й відчули, що тут Вас вивчають…Спочатку – з глибини острова на Вас повіє гарячим вітром, насиченим терпким запахом полину й степових трав, потім – з Дніпра, вогким, прохолодним, із запахом рибацьких неводів. Ви не побачите – радше відчуєте погляд кам’яних баб і тіні курганів на собі. А з-під Ваших ніг раптово здійметься Дух Степу і окутає Вас зусібіч... Отже – Він Вас прийняв, Ви – дитя Степу. Не всіх він приймає…. А Вас – прийняв…
Над Вами падають зорі, а тим часом – кам’яні баби розпочинають неспішну бесіду. Легенький вітерець на кургані наспівує колискову… І під ту колискову за крайнім курганом мирно сопе уві сні хортицький дід-усевід Шовкун.
Дід Шовкун! Такий дід на всі пороги – один. Знає все, а як не знає, то, все одно, розкаже. І ото як розказав – так і буде. Одним словом, коли дід говорить, то офіційна наука мовчить і записує. Ото ж, і я – люблю його слухати. Бо звідки ж ще розуму набратись!... В городі – там такі, як я, розумного багато не розкажуть. А від дурні – в голові вже міста не вистачає!
Якось, дорогою додому, заїхав на Хортицю, до діда, душу заспокоїти. Сиджу під зірками та слухаю його розповідь про історичний хвакт перебування за Кінськими Водами косачок (амазонок). Бо хто ще може знати про них, як не він!
“Колись давно, Юрко, так, тисяч три-чотири років тому, за річкою Конкою жили косачки. Жили ще тоді, коли хлопці ходили до дівчат, а не в інтернет. Войовничі жінки, вправно володіли луком, мечем і чари знали. Займали усі приазовські степи. Войовничі-то войовничі, матріархат-то матріархатом, а рід якось продовжувати їм теж треба було.. Без парубка-то ніяк не можна. Хоч і тимчасово, а все-таки в господарстві потрібний.
Так ото для продовження роду свого запрошували вони з за Хортиці хлопців-скіфів до себе. Оце з цих країв де ми з тобою зараз. Танцювали косачки ламбаду з хлопцями, цілий місяць. А потім знову залишалися самі, проганяли скіфів до наступного року. Одному скіфу так сподобалось у них танцювати ламбаду, так запала в серце одна молода косачка, що він вирішив повернутись.
Тільки Кінські Води переплив, а його і впіймали. Зібрали жіночу громаду. А що то за суд, коли усі судді – жінки? То вже безпредєл і судилище. Винесли вирок за своїми законами: “Міг молодий скіф перед смертю загадати три бажання.” Бідний хлопець подумав і попросив найстаршу серед племені:
- Маю одне бажання.
- Говори. Ми його виконаємо.
- Хочу прийняти смерть від самої некрасивої косачки.
Обіцяно – треба виконувати. Стали шукати найгіршу. Молоді дівчата зразу не підпали під цю категорію. А старші почали говорити: “Я, звичайно, не красуня, але не гірша від усіх.” Так і не знайшлося у племені кому вирок виконувати…
Повернувся додому молодий скіф і більше не ходив за Конку. А потім ті скіфи козаками стали. А тільки пам’ятали вони легенду про скіфа, що від кари косачок ледь врятувався і не пускали жінок на Січ.
Козаку-то нічого не страшно. Ні турок, ні лях, ні москаль не страшні. От тільки як жінка крикне – то якось трішки душа козацька і лякається. То з того часу зосталось.”
Дід говорив, а я слухав. Бо де ж ще я дізнаюсь, як воно колись було і як буде?...
Туман із Дніпра ходив у плавнях, нічний птах кричав на Чорною Скелею. Десь за Конкою прокидалося Сонце, щоби почати новий день...
 Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
- Соняхи війни
Юрій Фоменко, “Земля Мамаїв”
Командир обняв кермо, закрив очі і слухав металевий звук обертів шнека. В вантажівку сипався бахмутський врожай соняха 2014 року… - Перехрестя
Наталка Мурахевич
Дорога – дивна штука. Вона розчиняє двері душ. А надто дорога нічна. Дарма що на ранок осоловілий провідник змете усі наслідки вимовлених чи вислуханих відвертостей віником на шуфельку і спалить їх у грубці, як сміття. Комусь, можливо, опісля полегшає.
- Щастя є чи було?
Наталка Мурахевич
Був час - мій рибьонок щоранку, прокидаючись, оголошував день, який настає, найгіршим днем свого життя. А потім, за якийсь рік, – кожен день уже став зватися «найщасливішим». Об’єктивно – що змінилося? Самі лиш суб’єктивні зміни. - Степовики
Юрій Фоменко, «Земля Мамаїв»
Наддніпрянщина. Дітлахи в ній- як місцеві вітри в цих степах. Їх думки мають непередбачувану логіку. Їх мрії одночасно чисті і наївні, а нерозуміння того, що навколо них те, про що мріють в великих містах, викликає посмішку. - Вчителька з-під Бахмута
Юрій Фоменко, «Земля Мамаїв»
- Щоб відійти від Росії і наблизитись до Європи, що треба зробити? - Подивитись, що пов’язує нас з Росією і послабити ці ланцюги. - А що об’єднує на Вашу думку? - Крадійство і алкоголізм... - Кодемська гора
Юрій Фоменко, “Земля Мамаїв”
Навколо Кодемської гори війна. Глина і пісчаник, окопи, траншеї, бліндажі. Здається, упродовж тисячі років ні одна війна не обійшла цю гору. Окопи громадянської, другої світової і нинішні, - ті ж самі, тільки підчищаємо і укріплюємо... - Роздуми біля вікна
Юрій Фоменко, “Земля Мамаїв”
Нині багато хто запитує - що таке війна. Довго думав як пояснити. Можливо, - це гра в шахи. Пару чоловік в ній грає повну партію, багато хто зайшов на одну чи декілька комбінацій, ще більше на один хід... - Магія ритму та часу малих міст
Назарiй ЗАНОЗ, «Збруч»
Феномен часу малих міст, цього пограничного топосу між мегаполісом та селом, залишається майже незайманим в плані обмірковування, недослідженим, неопрацьованим та непропрацьованим. Од того куди загадковішим й цікавішим... - Зошит в косу лінійку
Юрій Фоменко, «Земля Мамаїв»
Вже майже годину майор чужої армії з закінченням прізвища на –енко сидів перед відкритим зошитом в косу лінію. Врешті його рука потягнулася до польової сумки... - Донецькі світанки
Юрій Фоменко, «Земля Мамаїв»
З третіми півнями зникає нечиста сила. Зникає попід лісоcмугами, вимкнувши фари на автівках, степовими дорогами. Накоївши брудних справ, тікає. Біжить в надії на щедру плату чужинців. У неї нема своєї землі. Вона квартирує на землі батьків із мрією продати її. |
 |
Публікації: Останні новини:
Популярні статті:
| |
|
|
 |
Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема.
Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас? Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас? Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час.
Їх не учили Батьківщині — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.”
Олександр Довженко
 |
|
| |
|
|
| |
|
